ХТО РОЗМАЛЮВАВ ПІВНИКА?
У бабусі Марії два маленькі внуки-першокласники, Микола і Юрко.
Одного разу прийшли хлопці в гості до бабусі. Побачили на високому даху бабусиного будинку дерев'яного півника. Півник сидів на гострому шпилі, піднявши голову.
Микола взяв фарби, виліз на дах, по тонкому шпилю дістався до півника й розмалював його.
Півник став як живий — з барвистим хвостом, з червоним гребінцем.
Юрко сидів на траві. Йому стало страшно. Здавалось, що Микола ось-ось упаде... Ой, сваритиметься бабуся! Ой, біда буде Миколі.
Нарешті Микола зліз з даху.
Прийшла бабуся. Побачила розмальованого півника й питає строго:
— Хто лазив на дах? Хто розмалював півника?
— Не я, бабусю...— відповів Юрко. Микола стояв, похнюпившись.
— — Значить, не ти? — запитала бабуся Юрка й похитала головою.
ЯК МИКОЛА СТАВ ХОРОБРИМ
Першокласник Микола прийшов сьогодні до школи дуже рано. На лавці під високою тополею сиділо двоє дівчаток. Вони дивились на дерево. Щось зацікавило їх там, в очах у дівчаток хлопчик помітив тривогу.
Раптом над великою тополиною гілкою знялася пташка, запищала тривожно. І в ту ж мить біля лавки впало маленьке пташеня.
Микола зрозумів, що пташеня випало з гнізда, а мати його — в розпачі.
Одна з дівчаток взяла пташеня й сказала: |}
— Якби ж це хто сміливий був зараз у школі... він би поліз на дерево й поклав пташеня в гніздо.
Микола був дуже боязким. Але слова дівчинки вразили його. Невже вона вважав його боягузом?
— Я полізу,— сказав Микола.
— Ти? — запитали дівчатка й з подивом подивились на хлопчика.
Микола поклав пташеня за пазуху й поліз на тополю. Від страху в нього тремтіли руки й ноги, але він ліз і ліз все вище й вище. Поклавши пташеня в гніздо, Микола зліз на землю.
Дівчатка дивились на нього з захопленням.
НІНА І ГУСАК
П'ятирічна дівчинка Ніна йшла з дому в дитячий садок.
На стежці, якою йшла Ніна, сидів великий білий гусак. А поруч з ним сиділо з десяток менших гусей і десятків зо три гусенят.
Ніна з острахом глянула на гусака. Який він великий і страшний, який у нього довгий дзьоб.
Боязко оглядаючись, Ніна зійшла зі стежки, щоб обминути гусака. А гусак підняв голову, зашипів, підбіг до Ніни й ущипнув її за ногу. Гуси весело ґелґотіли.
Ніна заплакала і втекла додому. Вона розповіла мамі про те, як на неї напав гусак. Мама сказала Ніні:
— Не треба боятися, він і не нападатиме. Дивись на нього сміливо, йди на нього, не обминай.
Ніна знову пішла тією ж стежкою. На стежці сидів гусак, а поруч з ним — гуси й гусенята. Ніна сміливо глянула на гусака. Гусак сидів на стежці і ніби ждав,що ж воно буде.
А Ніна все йшла до нього і йшла стежкою й дивилася сміливо, думаючи: не боюсь я тебе, гусаче.
Гусак злякався, зійшов з стежки, побіг оглядаючись по траві, а за ним побігли гуси й гусенята.
А Ніна сміливо йшла стежкою
Гуси про щось тривожно заґелґотіли. :
ВЕЛИКА СКЛЯНКА
В маленькій сільській школі два класи. На великій перерві діти приходять до шкільної їдальні пити молоко.
Куховарка бабуся Марія готує дітям молоко. На велику дерев'яну тарілку вона ставить двадцять п'ять стаканів молока. Бо в кожному класі — двадцять п'ять учнів.
На стіл кладе бабуся Марія по двадцять п'ять шматків білого хліба, намазаного маслом.
У їдальні двадцять чотири звичайні стакани, а двадцять п'ятий — великий-великий, в два рази більший від звичайного.
Першим заходить до їдальні перший клас. Діти біжать до дерев'яної тарілки. До великого стакана тягнеться кілька дитячих рук, комусь щастить захопити цей стакан. Ті, кому не пощастило, заздрять щасливому.
Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо говорить:
— Які невиховані ці діти...
Потім приходить другий клас. Діти не поспішаючи підходять до тарілки, беруть звичайні стакани. На тарілці залишається великий стакан. Бабуся Марія говорить: ,
— Чому ж великого стакана ніхто не бере?
До неї підходить хто-небудь несміливий і повільний, ніяковіючи бере великий стакан.
Бабуся! Марія лагідно посміхається й тихо говорить:
— Які виховані ці діти...
Як котові соромно стало
вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка. Аж чує — горобці зацвірінькали. Принишк, насторожився. Тихенько пробирається до тину. А там горобці сидять.
Підкрався до самого тину, та як плигне. Хотів горобця схопити. А горобчик — пурх та й утік. Кіт перелетів через тин та в калюжу. Вискочив мокрий, брудний. Чалапає додому. Соромно йому. А горобці позліталися з усього подвір'я, над невдахою шугають та цвірінчать. Сміються над котом.
Сьома дочка
Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.
Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, вони скучили за матір'ю.
- Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, казала перша дочка.
- Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води,- промовила друга
- Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою-сказала третя.
- Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки,- щебетала четверта.
- Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси,- мовила п'ята.
- Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка,- сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матері взуття й принесла їй води в мисці - помити ноги.
Через потік
Андрійко і Ніна, школярі-першокласники, поверталися зі школи.
На шляху був ярок. Припекло сонце, розтанув сніг, і ярком потекла вода.
Шумить бурхливий потік. Стоять перед потоком Андрійко і Ніна.
Андрійко швидко перебіг через потік, став на протилежному березі. Подивився на Ніну, й соромно йому стало. Бо він же в чобітках, а Ніна в черевичках. Як же вона перебреде?
«Ой, як недобре я зробив,- подумав Андрійко.- Чому я зразу не побачив, що Ніна в черевичках?»
Андрійко перебрів потік назад, підійшов до Ніни й каже:
- Це я хотів довідатись, чи глибоко. Бо переправлятись будемо вдвох.
- Як? - здивувалася Ніна.- Адже я в черевичках.
- Сідай мені на спину,- сказав Андрійко.
Ніна сіла на спину Андрійкові - й хлопчик переніс її.
Соромно перед соловейком
Оля й Ліда пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на трав відпочити й пообідати. . и
Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчата вже закінчил обідати, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав.
Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда сиділи, боячись поворухнутися.
Соловейко перестав співати.
Оля зібрала недоїдки й шматки газети, кинула під кущ.
Ліда зібрала недоїдки в газету, загорнула й поклала в сумку.
- Навіщо ти зібрала сміття? - запитала Оля.- Це ж у лісі... Ніхто не бачить...
- Соромно перед соловейком,- тихо відповіла Ліда.
Флейта і вітер
Казка
В саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, й квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті.
Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку жЩ»оронка і пррпрасливі дитячі очі.
Замовкла пісня, пбйтв Музикантфлейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під к^ща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили.
Загула флейта, мов осіння непогода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає - гуде та й гуде.
«Чому ж це так? - думає Вітер.- Адже я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах із хатини. Чому ж флейта не підкоряється мені –не грає?»
Підлога буде чиста... а душа?
Першокласниця Марійка, прийщовши додому, побачила: підлога в кімнатах чиста, аж блищить.
- Як у нашому класі після уроків,- сказала мамі Марійка.
- Як це - після уроків? - здивувалась мати.- А під час уроків?
- Ми витираємо підлогу після уроків. Бо приходить комісія й ставить оцінку за чистоту. Навіщо ж витирати підлогу до уроків?
- Мудрі у вас порядки,- усміхнулася мати. Тільки вони закінчили розмову, як хтось постукав. Мама відчинила двері.
До хати ввійшла сусідка - стара-престара бабуся Христина.
Бабусі вісімдесять дев'ять років. У неї сім синів, три дочки, багато внуків і правнуків.
Мама низько вклонилась бабусі Христині, взяла її під руку й повела До вітальні.
Жахнулась Марійка: надворі дощ, взуття у бабуся брудне,- там, де Пройшла бабуся, розпливлись калюжі.
Довго сиділа біля столу бабуся Христина. Мама частувала її чаєм.
Коли бабуся пішла додому, Марійка сказала:
- А ми б до класу з такими брудними черевиками не впусти Підлога ж мусить бути чиста... и-
- Підлога буде чиста, доню... А душа? - тихо сказала мама.
